Цьогоріч у виставці беруть участь більше як 7 000 компаній з понад 100 країн. Виставка поділена на 21 сектор, в яких представлені різні товари від харчових продуктів та інгредієнтів до обладнання і кінцевих продуктів. За даними київської торгово-промислової палати України на виставці у Франції свою продукцію представляє 21 українська компанія.

«У Парижі відкрилась найбільша в Європі виставка продуктів харчування SIAL-2016, у рамках якої представлений національний стенд України, що об’єднав 21 українську компанію та презентує понад 100 найменувань продуктів харчування», — повідомляють у Київській торгово-промисловій палаті.
Те, що T.B. Fruit у списку компаній, які представлені на виставці свідчить про високий рівень продукції, яку виготовляє Компанія та про розширення горизонтів на міжнародному ринку.
«Ми вже не вперше беремо участь у даному заході. Так, тут ми обмінюємось досвідом, знаходимо нових друзів та клієнтів. Маємо можливість більш чітко зрозуміти потреби міжнародного ринку. Так, відвідування подібних виставок мотивує нас до руху вперед та розвитку», – зазначила керівник відділу продажу яблучного концентрату, NFC Групи Компаній T.B. Fruit Світлана Козак.

Довідково:
T.B. Fruit — вертикально-інтегрованою міжнародною групою компаній із замкненим циклом виробництва (вирощування сировини-переробка-транспортування).
До складу Групи входять власні садові угіддя, 8 заводів з переробки фруктів та овочів (Україна, Польща, Молдова), а також транспортно-логістичний та інжиніринговий бізнеси.
Сьогодні T.B.Fruit – лідер українського ринку та третій за потужністю виробник концентрованих соків в Європі.

Хто такий Тарас Барщовський?

— Засновник Групи компаній T.B. Fruit, яка займається вирощуванням, переробкою та перевезенням сировини, яку понад 30 країн світу використовують для виготовлення соків, смузі, пюре та інших продуктів.

— Скільки вам років, де ви народилися і хто ваші батьки?

— Скоро мені виповниться 45 років. Народився я у селі Братковичі на Львівщині. Мої батьки — прості люди. Мама все життя працювала кухарем, а батько — токарем. На жаль, він рано помер, у 1992 році. Навчався у Братківській восьмирічній школі, у нашому класі було 20 хлопців і 7 дівчат. Як і всі хлопці, я любив грати у футбол, а мене заставляли косити траву та ходити біля худоби.

— Куди саме ви хотіли вступити, коли навчались в Братківській школі?

— Я страшенно хотів займатися правом та бути адвокатом. Відразу після школи спробував вступити до університету на юридичний факультет, але мені не вдалося, і тоді я пішов працювати фрезерувальником до тата на 125 завод. Сьогодні він має назву “Лорта”. Цей досвід роботи й досі мені допомагає. До сьогодні я час від часу маю справу з металами та виготовленням конструкцій.

Потім я пішов до армії та служив у Тамбові і Тулі, у спеціальних військах. Для мене то був основний досвід у спілкуванні та роботі з людьми, і перший великий колектив, за який треба відповідати.

— Ви зрозуміли, що можете керувати людьми? І що було далі?

— Так, саме у армії я це зрозумів. Коли повернувся зі служби вступив до Львівського університету на юридичний факультет, але вже на другому курсі відчув, що не буду працювати за фахом, хоча паралельно з навчанням півроку був помічником судді. Ну і звісно, після армії я одружився. Все відбувалось класично: дівчина чекала на мене, це було перше кохання.

— Сьогодні ви більше підприємець, бізнесмен чи господар?

— Вважаю себе підприємцем, відповідальним за тих, хто у мене працює. З тією відповідальністю я живу завжди, з тим встаю і лягаю. На початках підприємницької діяльності думав, що найважливіше — це кредит в банку, інвестиції, машини, а от вже років 5-6 вважаю, що найважливіше — це люди. Так, насправді, люди, команда — це надважливо. Хоча вони можуть, як і все зробити, так і все знищити.

Підприємництво в моєму житті почалося з поїздок до Польщі у 1992 році. В 1995 році відкрив маленький продуктовий магазин на 24 квадратні метри в Городку. В тій крамниці працювала моя сестра і дружина, а я возив польський товар. У нас був великий асортимент м’ясного і, що найважливіше, завжди свіжий хліб, який я привозив з першого хлібозаводу. Було приємно розуміти, що люди приходять до тебе, стоять у черзі, бо знають, що саме тут хліб завжди свіжий.

— Чому це вас не влаштовувало? Багато людей, які мали такий магазин тоді, так і досі мають.

— Я завжди хочу чогось більшого. Звик досягати нових цілей. Через півроку після відкриття магазину у мене вже була гуртівня, але потім, у 1998 році, почалася велика інфляція. Я намагався зрозуміти, чим Україна може бути цікавою для Польщі, для Заходу, і побачив, що в Україні розвивається бізнес соняшникової олії. Мені видалось це дуже цікавою справою, тож я купив першу машину, щоб перевозити олію цистернами. Я перевозив та розливав олію, але виявилося, що розливати непотрібно — люди хочуть закуповувати гуртом.

Ваш досвід в Польщі дав можливість побачити, що потребує ринок?

— Так, я розумів, що те, що є у Польщі, через 5-7 років буде тут, тому я багато привозив з Польщі. Не тільки товари, а й ідеї. У 1999 році я познайомився з німцем Конрадом Янке, який на той час був найбільшим у світі переробником яблук, займаючи десь 30-40% світового ринку.

Ми зустрілися випадково. Я за компанію поїхав з колегою до Німеччини — він хотів купити машину. Люди, які її продавали, запитали в мене, чим я займаюся. Я сказав, що маю цистерну та перевожу олію, і тоді вони згадали, що в Чернівцях є підприємство із заводом, де виробляються концентровані соки для Німеччини. Цієї інформації було достатньо, щоб згенерувати у собі ідею та бажання працювати у даному напрямі. Я повернувся до України, знайшов цей завод, подзвонив їм і сказав, що в мене є цистерна і я хочу возити їм товар. Вони мене з’єднали з директором, він зі мною зустрівся і каже: “Хлопче, де ж ти був раніше? Нам потрібно кілька цистерн для перевезення”. Ми почали співпрацювати, і це продовжувалося до 2003 року.

Мені було того мало, хотілося не бути настільки залежним від них, а самому виробляти і перевозити. Тож я попросився на зустріч з власником, 60-річним бізнесменом Конрадом Янке. То був лютий 2003 року, пам’ятаю як сьогодні: стою перед тим офісом, ноги трусяться, і тут мене запрошують на сніданок. Я приходжу, і власник каже: “Сідай, будеш яєчню?”. Ми поговорили, і вже восени 2003 року він мені дав у кредит обладнання 60-х років. Воно було старе, але ми обробили на ньому перші 800 тонн яблук.

— Не страшно було брати такий кредит у відомого виробника?

— Ні, не страшно, я тоді вже знав, що буду робити наступного року. Я нічого не аналізував, просто робив, йшов вперед та думав, який крок буде наступним. Раніше на місці нашого заводу був колгосп, така собі стара переробна система, де сушили яблука. Коли я привів сюди Конрада у перший раз, він подивився та сказав, що найважливіший елемент в цьому виробництві — це котельня, і то було дуже важливе зауваження.

— Зустріч з паном Конрадом була знаковою у вашому житті, він багато вам дав?

— З Конрадом було цікаво, але в моєму житті завжди були сходинки. Однією з них була армія, потім перший бізнес, потім Конрад, наступний — фінансування та співпраця з банками. Конрад звернув мою увагу на те, що можна робити. Він показав, що українську сировину, якою годують тварин, можна зробити гарним європейським продуктом і продавати за валюту. Звісно, я вдячний Конраду за допомогу.

— Як вам вдалося захопити цей ринок у світових гігантів?

— Ми починали з яблук, це основний фрукт, але з часом почали переробляти й інші продукти, Потім була вишня, полуниця, малина, смородина, чорниця, аргонія та багато іншого. Як це працює? До прикладу є малина, концентрат з якої — це згущений сік. Щоб його зробити, ми забираємо з фрешу 50% води. А вже ті, хто розливають соки, наприклад, Sandora, до концентрату додають воду. А от натуральне яблуко має від 10% до 12% сухих речовин, природного цукру, а треба, щоб продукт містив до 70% цукру. Це згущення потрібно для перевезення та якісного зберігання того соку.

— Чому саме Тарасу Барщовському вдалося? Всі ж мають доступ до яблук, малини та чорниці, чому ви зробили, а вони ні?

— Напевно, тому що я все життя шліфував вузьку спеціалізацію. Треба йти вперед, бути впертим, звужувати фокус, не розпорошуватися на інші напрямки бізнесу. T.B.Fruit сьогодні займається переробкою фруктів, і це основне. Також є перевезення, виробництво соків для наших власних брендів: Galicia та Filvarok, виробництво європіддонів та інжинірінг. Але все це довкола одного ядра — переробки фруктів, ягід, овочів. Наприклад, рік тому ми почали переробляти моркву та червоний буряк, який є дуже популярним на ринку Японії. Хочу зауважити, що сьогодні ми експортуємо наші соки до 38 кран світу. Клієнтами T.B. Fruit  є відомі компанії, такі як: PepsiCo, Coca Cola, Eckes Granini, Refresco, riha Wesergold, Lassonde USA.

— Багатьох українців дивує, як ви з такого невеличкого містечка імпортуєте у таку кількість країн?

— 98% нашої продукції — це експорт. В Україні ми дуже мало продаємо. Ми працюємо з сільським населення, яке збирає ягоди та фрукти і здає їх нам. Потім цю сировину переробляємо, робимо згущений сік-концентрат чи пюре і відправляємо далі. Українці навіть не здогадуються, що наші фрукти та ягоди споживають японці, німці та американці. У 2014 році ми були найбільшими експортерами яблучного концентрованого соку в Америку — тоді кожна 12 пляшка яблучного соку в США була зроблена з українських яблук.

— Як ви завойовували світ?

— Ніяких секретів немає. В України величезне майбутнє, величезний потенціал в переробці саме ягід, фруктів та овочів, але про це в нас дуже мало говорять. Багато розмов ведеться про зернові, а я наразі хочу розвинути фруктовий ринок і сприяти розвитку села в цьому сегменті. Зернові — це дуже добре, але частково саме від них українське село помирає — 10 тисяч гектарів ланів обробляє 5-10 людей, а 1000 гектарів садів 3-4 тисяч людей. Від того собівартість продукції здорожується, але є маржинальність продукції.

Наприклад, ми зараз працюємо по програмі, яка сприяє тому, щоб одна родина, маючи 2 гектари землі, вирощувала там сировину для соків — з зерна за рік вона заробить лише 300-500 доларів, але якщо посадити там сади чи малину, із 2 гектарів можна отримати 20 тисяч євро і жити цілий рік. Ми зараз розвиваємо програму, за якою вони можуть взяти у нас саджанці, посадити їх, а потім виростити ту сировину та здати її нам.

— Звідки ви брали гроші на все це?

— Перший мій кредит був у розмірі 50 тис. доларів в банку Аваль. Це був 2002 рік, до мене на співбесіду приїхала американка років з 50, маленька та з рюкзачком, та й випитувала, як я буду той бізнес вести. Я тиждень не міг спати — думав, як ті гроші буду повертати. А ось коли я брав 50 мільйонів, то все було набагато швидше — я про це не думав так, як коли брав 50 тисяч. Я вважаю, що без співпраці з банками неможливо робити великий бізнес, створювати справу та розвиватися.

— Люди, зазвичай, бояться брати кредити.

— Ми, підприємці, постійно ризикуємо. Я завжди кажу, що колись з того вістря ножа зіскочу, але поки що не можу. Якщо людина не має сили волі, вона в принципі не може бути підприємцем. Брати кредити — це також відповідальність. В моєму розумінні люди поділяються на дві частини — є ті, які можуть керувати, їх менший відсоток, та ті, які можуть підпорядковуватись, бути в команді, їх більше.

— Як ви це пояснювали сім’ї? Ось ви берете 50 тис. доларів кредиту і що кажете?

— Моя родина лише десь на 15% сьогодні розуміє, чим я займаюся. Мені довіряють та не питають дрібниці.

— Я знаю, що одна з інвестиційних компаній так і не відважилася надати вам кошти. Їм важко було уявити, як ви зможете освоїти такий великий кредит. Не боялися це робити?

— Я не боявся, бо знаю свій план і розумію, що маю робити з кожною копійкою. Треба розуміти свій бізнес зсередини, хоч трохи розбиратися у податковій та банківській системах і знати, куди ти йдеш і що на тебе чекає завтра.

— Як вам вдалося захопити цей ринок у світових гігантів?

— Ми починали з яблук, це основний фрукт, але з часом почали переробляти й інші продукти, Потім була вишня, полуниця, малина, смородина, чорниця, аргонія та багато іншого. Як це працює? До прикладу є малина, концентрат з якої — це згущений сік. Щоб його зробити, ми забираємо з фрешу 50% води. А вже ті, хто розливають соки, наприклад, Sandora, до концентрату додають воду. А от натуральне яблуко має від 10% до 12% сухих речовин, природного цукру, а треба, щоб продукт містив до 70% цукру. Це згущення потрібно для перевезення та якісного зберігання того соку.

— Чому саме Тарасу Барщовському вдалося? Всі ж мають доступ до яблук, малини та чорниці, чому ви зробили, а вони ні?

— Напевно, тому що я все життя шліфував вузьку спеціалізацію. Треба йти вперед, бути впертим, звужувати фокус, не розпорошуватися на інші напрямки бізнесу. T.B.Fruit сьогодні займається переробкою фруктів, і це основне. Також є перевезення, виробництво соків для наших власних брендів: Galicia та Filvarok , виробництво європіддонів та інжинірінг. Але все це довкола одного ядра — переробки фруктів, ягід, овочів. Наприклад, рік тому ми почали переробляти моркву та червоний буряк, який є дуже популярним на ринку Японії. Хочу зауважити, що сьогодні ми експортуємо наші соки до 38 кран світу. Клієнтами T.B. Fruit  є відомі компанії, такі як: PepsiCo, Coca Cola, Eckes Granini, Refresco, riha Wesergold, Lassonde USA.

— Багатьох українців дивує, як ви з такого невеличкого містечка імпортуєте у таку кількість країн?

— 98% нашої продукції — це експорт. В Україні ми дуже мало продаємо. Ми працюємо з сільським населення, яке збирає ягоди та фрукти і здає їх нам. Потім цю сировину переробляємо, робимо згущений сік-концентрат чи пюре і відправляємо далі. Українці навіть не здогадуються, що наші фрукти та ягоди споживають японці, німці та американці. У 2014 році ми були найбільшими експортерами яблучного концентрованого соку в Америку — тоді кожна 12 пляшка яблучного соку в США була зроблена з українських яблук.

— Як ви завойовували світ?

— Ніяких секретів немає. В України величезне майбутнє, величезний потенціал в переробці саме ягід, фруктів та овочів, але про це в нас дуже мало говорять. Багато розмов ведеться про зернові, а я наразі хочу розвинути фруктовий ринок і сприяти розвитку села в цьому сегменті. Зернові — це дуже добре, але частково саме від них українське село помирає — 10 тисяч гектарів ланів обробляє 5-10 людей, а 1000 гектарів садів 3-4 тисяч людей. Від того собівартість продукції здорожується, але є маржинальність продукції.

Наприклад, ми зараз працюємо по програмі, яка сприяє тому, щоб одна родина, маючи 2 гектари землі, вирощувала там сировину для соків — з зерна за рік вона заробить лише 300-500 доларів, але якщо посадити там сади чи малину, із 2 гектарів можна отримати 20 тисяч євро і жити цілий рік. Ми зараз розвиваємо програму, за якою вони можуть взяти у нас саджанці, посадити їх, а потім виростити ту сировину та здати її нам.

— Звідки ви брали гроші на все це?

— Перший мій кредит був у розмірі 50 тис. доларів в банку Аваль. Це був 2002 рік, до мене на співбесіду приїхала американка років з 50, маленька та з рюкзачком, та й випитувала, як я буду той бізнес вести. Я тиждень не міг спати — думав, як ті гроші буду повертати. А ось коли я брав 50 мільйонів, то все було набагато швидше — я про це не думав так, як коли брав 50 тисяч. Я вважаю, що без співпраці з банками неможливо робити великий бізнес, створювати справу та розвиватися.

— Люди, зазвичай, бояться брати кредити.

— Ми, підприємці, постійно ризикуємо. Я завжди кажу, що колись з того вістря ножа зіскочу, але поки що не можу. Якщо людина не має сили волі, вона в принципі не може бути підприємцем. Брати кредити — це також відповідальність. В моєму розумінні люди поділяються на дві частини — є ті, які можуть керувати, їх менший відсоток, та ті, які можуть підпорядковуватись, бути в команді, їх більше.

— Як ви це пояснювали сім’ї? Ось ви берете 50 тис. доларів кредиту і що кажете?

— Моя родина лише десь на 15% сьогодні розуміє, чим я займаюся. Мені довіряють та не питають дрібниці.

— Я знаю, що одна з інвестиційних компаній так і не відважилася надати вам кошти. Їм важко було уявити, як ви зможете освоїти такий великий кредит. Не боялися це робити?

— Я не боявся, бо знаю свій план і розумію, що маю робити з кожною копійкою. Треба розуміти свій бізнес зсередини, хоч трохи розбиратися у податковій та банківській системах і знати, куди ти йдеш і що на тебе чекає завтра.

— Щоб ви сьогодні сказали українцям про те як ведеться бізнес у Польщі? Чи треба туди їхати?

— Я вам розкажу коротку історію. Десь 4-5 років тому я поїхав з своїми дітьми до мосту біля гори Губалувка, де в 1992 році продавав сірники і насипний перець. Тож я став на тому місці і кажу: “Діти я тут продавав різні речі. Пам’ятаю, як йшов по снігу і думав, як доросту до того, щоб просто приїхати в Польщу та витратити гроші, а не заробити”. Зараз, коли в Польщі у мене працює понад 1000 людей — поляків та українців, я це дуже часто згадую. Труднощів у тій самій Польщі з державними структурами немає — у мене там два підприємства, і я навіть не знаю, до якого податкового органу вони належать, там все просто.

Я переконаний, що Україна в будь-якому сегменті має дуже багато перспектив розвитку — в сільському господарстві, переробці, інших напрямах. От подивіться на ІТ. Я впевнений, що тут все буде інакше, краще, а ті, хто вагається, хай беруть лопату в руки і копають — і вони знайдуть своє. Їхати за кордон не варто.

— З представниками якої країни простіше співпрацювати?

— Японці, китайці, американці, австрійці та німці — вони всі дуже різні. Американцям потрібна якість та добра ціна — якщо це є, то все, поїхали. В Японії, навіть якщо якість та ціна добрі та компанія їх задовольняє, люблять довго розмовляти, перевіряти. Перша, друга, четверта партія будуть дуже маленькими, але коли вони вже попрацюють з тобою 2-3 роки, то це вже назавжди.

— А у цьому випадку бренд “Україна” чи, скоріше, відсутність бренду “Україна” якось на ситуацію впливає?

— Ми ніде не кажемо, що ми — українсько-польське підприємство, а всюди рекламуємо себе як українське виробництво, і нас сприймають як переробників фруктів та ягід з Європи. Звичайно, німецьким компаніям, які працюють на тих самих рівнях та мають ті самі потужності, простіше, але ми вибиваємося. У порівнянні з тим, як було 3-5 років тому, на Україну зараз дивляться зовсім іншими очима.

— Тож якщо є надійне виробництво, якість, хороша ціна, то світ відкритий для України?

— Однозначно. На наших підприємствах бували найбільші виробники світу в соковому бізнесі. Мати сертифікати це добре, але кожна компанія — чи то Coca-Cola, чи то PepsiCo, чи то Refresco — приїжджають, щоб зробити свій власний аудит. Найважче було проходити аудит у французької компанії Danone, яка робить йогурти. У Danone є сертифікат, так звана “політика скла” — коли замінюєш лампочку на території заводу в цеху чи офісі, треба це записувати у журнал, і якщо десь на території знайдуть шматочок скла, не пройдеш сертифікацію. 10 років тому якомусь французові в йогурті трапилося скло, і після цього вони впровадили той сертифікат.

— Під час подорожей по країнах ви собі щось запозичуєте?

— Ми беремо щось цікаве і на Заході, і на Сході. Насправді, Схід теж дуже цікавий, ми продаємо продукцію в арабські країни і там вона дуже цінується, бо в них такого немає. З кожної подорожі я черпаю нові ідеї, які варто і в нас впроваджувати.

— У вас 3000 працівників. Як вдається справлятися з такою кількістю людей?

— Це піраміда. В мене є 10 найближчих людей, помічників, під якими є ще 10 — і так далі. Я дуже часто приїжджаю на підприємства і знаю багатьох працівників, а дехто з них працює в нас з перших років існування бізнесу. Багато хто починав з Городку, а зараз керує в Польщі чи Хмельницьку. В кінці року ми проводимо зібрання зі всіма людьми і підбиваємо підсумки року. На тих зустрічах я завжди кажу людям, що в мене двері відкриті — приходьте у разі потреби, кому потрібна допомога.

— А є такі, хто виріс з вашої компанії і започаткував власний бізнес?

— Звісно, є люди, які прийшли в шортах, заробляючи по сто доларів, пропрацювали в мене 7-8 років, а зараз відкрили щось своє. Це нормально.

— На вашу думку, в Городку чи на Львівщині ще є місце для такої компанії, як ваша?

— Місце завжди є. Лише треба впевнено йти туди і не боятися цього напрямку.

— Зараз криза, а ви розвиваєтеся, берете нові кредити. Чому?

— Я щасливий, що моя робота і хобі — одне ціле. Це мною рухає, і наразі я не можу зупинитися. Кожна людина росте, доки вона може контролювати процес і отримувати задоволення.

— А ви працюєте зараз більше чи менше?

— Більше, але в іншому сегменті. Якщо раніше я більшою мірою перебував на виробництві, то зараз працюю з таблицями та займаюся паперовими справами.

— Якою буде ваша компанія через 10, 20 років?

— Я не маю бачення аж на так довго, але в мене є план на 3 роки вперед. Найбільше задоволення я отримую тоді, коли даю лад додатковому продукту, що залишається від виробництва.

От, наприклад, у нас є концентрований сік, і раніше ми мали великі проблеми з відходами, вичавками так званим жмихом (вичавка). В 2007 році я побачив, як поляк впроваджує сушку жмиху, і спитав його, чи він може зробити пальник, в якому би ці вичавки згорали та давали енергію для пари, яка для нашого виробництва дуже важлива. Тоді ми розробили власний котел (я маю на нього авторське право) і з 2007 року більше не використовуємо газ, хоча раніше спалювали його на 10 тис доларів щодня. Зараз всі наші виробництва повністю незалежні від газу.

Пройшло трохи часу, і ми жмих почали продавати на корм худобі і спалювати відходи деревини. Зараз з нього будемо робити пектин, це моя нова ідея. На території колишнього СРСР не залишилося жодного заводу, який виробляє пектин, а він потрібен для харчової та фармацевтичної промисловості, та й не лише там.

— Чи ви можете порадити сьогодні молодим та зрілим підприємцям йти до бізнес-школи?

— Я раджу читати і слухати, йти в вузьку спеціалізацію. Звісно, треба цікавитися й іншими знаннями, але у професійній діяльності — тільки вузька спеціалізація.

— Ви взагалі відпочиваєте? Складається враження, що лише працюєте.

— Я одружився в 1992 році, але перший раз на відпочинок з сім’єю на море поїхав у 1999 році. Завжди не було часу. І дотепер я не можу бути на відпочинку довше за три дні, мене крутить — тож я три дні проводжу з рідними, а потім їду додому. Родина залишається відпочивати або їде зі мною, якщо хоче.

— Ви колись сказали, що не бачите свою компанію як сімейну або як акціонерне товариство. Ви б хотіли, щоб діти продовжили ваш бізнес?

— Я б дуже хотів, але якщо син та донька не зможуть управляти компанією та осягнути ці процеси, то я найму чужу людину. В мене робота та родина йдуть нарізно.

Коли діти закінчували школу, я думав, куди на навчання їх відправити — до Австрії чи Лондона, і вирішив віддати їх до Львова. Іринка, старша, закінчила Львівський економічний, їй 23 роки, а синові 18 років — і він також вчиться міжнародній економіці у Львові. Я вважаю, що теорії, яку вони отримають у Львові, їм вистачить, а ось практика, яку їм дам я, зробить з них добрих менеджерів. І при цьому вони не втратять духу Львова, духу України, як всі ті діти, які виїжджають у 16 років.

Я об’їздив весь світ, багато де був — в Америці, Японії, Європі, та щиро кажу — кращого за Львів місця для проживання немає. Я не можу бути переконаним на 100%, але на 90% впевнений, що мої діти залишаться тут. Я чую це від них — їм тут добре. Діти їздили і до Австрії на навчання під час літніх канікул, але приїжджаючи додому, Іринка завжди казала, що дома найкраще.

— Україна — це велика країна?

— Це надзвичайно велика та потужна країна, з величезними можливостями і з прекрасними людьми.

— Що би Ви сьогодні могли порадити собі, якби повернулися назад у 16 років?

— Багато раз думав, чи почав би так само, і я гадаю, що почав би. Найдорожче, що ми маємо, це досвід. Проте помилки та дурість, якими ми його досягаємо, можна було б зменшити.

— Чи варто людині пробувати ставати підприємцем, якщо вона вагається? Чи все-таки, якщо здається, що то не твоє, то й не треба лізти?

— Однозначно попробувати варто, треба це треба відчути. Ніколи не можна робити крок назад — треба бути впертим та настирливим.

— Якщо перший раз не вийшло, це не означає, що ти не створений для бізнесу?

— В мене ніколи не виходило відразу, я завжди після цього казав, що то нормально — якщо відразу все добре, потім будуть проблеми.

— Які поради українським підприємцям ви б дали?

— Не здаватися. Якщо ти не можеш піднятися на гору — обійди ту гору. Але завжди йди. Рубай цю скалу, будь впевнений у собі — і все вдасться. Я впевнений, що кожен, хто дотримується цього правила, досягає мети.

Джерело: tbfruit.com

Сертифікація пройшла успішно, за результатами аудиту завод отримав найвищу оцінку – «А». Це свідчить про те, що підприємство відповідає вимогам провідних компаній у межах єдиної, визнаної світовим ринком системи управління безпечністю харчових продуктів. Так, наші клієнти можуть бути впевнені у якості продукції, яку ми виробляємо.

Іншими словами, сертифікат відповідності вимогам BRC Global Standard дає можливість реалізовувати продукцію більш широкому колу замовників з різних країн світу. Окрім того, відповідати вимогам компаній PepsiCo та The Coca-Cola Company.

Довідково:

The BRС Global Standard – Міжнародний Стандарт безпечності харчових продуктів.

British Retail Consortium(BRC) створили у 1998 році Британським Консорціумом Роздрібних Торговців, на основі якого був розроблений і впроваджений Технічний Стандарт і Протокол для компаній, що постачають харчову продукцію.

Група Компаній T.B. Fruit розпочала процес сертифікації безпечності продукції  за стандартом BRC у 2013 році

Джерело: tbfruit.com

Так, про це говорили під час наради, яка відбулась днями в університеті. Учасниками зустрічі були: ректор університету професор Петро Ясній, декан факультету інженерії машин, споруд та технологій Роман Лещук, начальник науково-дослідної частини Володимир Дзюра та директора з виробництва Групи Компаній T.B. Fruit Олег Мочалюк.

Під час зустрічі обговорили перспективи співпраці університету та Компанії у галузі проведення спільних науково-дослідних робіт та працевлаштування випускників університету на підприємствах T.B. Fruit.

«Наша Компанія стрімко розвивається, у нас постійно збільшується колектив. Ми зацікавлені у тому, аби у нашій команді працювали спеціалісти. Готові брати на роботу молодих та амбіційних, навчити їх. У нас вони зможуть набути досвід, отримавши який зможуть самореалізуватись в житті», – зауважив Олег Мочалюк.

Перемовини завершились досягненням домовленостей щодо працевлаштування та проходження виробничих практик студентами факультету інженерії машин, споруд та технологій на підприємствах Групи Компаній.

Джерело: tbfruit.com

Іншими словами, сертифікат відповідності вимогам BRC Global Standard дає можливість реалізовувати продукцію більш широкому колу замовників з різних країн світу. Окрім того, відповідати вимогам компаній PepsiCo та The Coca-Cola Company.

Довідково:

The BRС Global Standard – Міжнародний Стандарт безпечності харчових продуктів.

British Retail Consortium(BRC) створили у 1998 році Британським Консорціумом Роздрібних Торговців, на основі якого був розроблений і впроваджений Технічний Стандарт і Протокол для компаній, що постачають харчову продукцію.

Група Компаній T.B. Fruit розпочала процес сертифікації безпечності продукції  за стандартом BRC у 2013 році

— See more at: http://www.tbfruit.com/grupa-kompanij-t-b-fruit-vchergove-pidtverdy-la-bezpechnist-svoyeyi-produktsiyi/#sthash.Sj2pTb0o.dpuf

Джерело: tbfruit.com